"Там, де найбільше потрібен": розмова з парамедиком екстреної меддопомоги

Микита Вознесенський — лікар-анестезіолог, реаніматолог та парамедик екстреної медичної допомоги. Його професійний шлях розпочався 5 років тому. Спершу Микита працював у статусі молодшого медбрата, згодом фельдшером, а тепер — парамедик екстреної медичної допомоги.

Історію парамедика екстреної медичної допомоги розповідає Новини.LIVE.

Парамедик: у критичних ситуаціях немає права на помилку

"Я обрав цей шлях, тому що він поєднує в собі найважливіші для мене речі: можливість рятувати життя, працювати в умовах високої відповідальності та приймати рішення тоді, коли рахунок йде на хвилини", — розповідає Микита.

За словами Микити, кожен черговий виклик — це нова ситуація, що вимагає швидкого аналізу та чітких дій. Адже саме у таких випадках, на думку лікаря, найбільш яскраво проявляється суть медицини — допомогти пацієнту в критичний момент і стабілізувати його стан до госпіталізації.

"Результат роботи лікаря швидкої часто видно одразу. Це дає сильну мотивацію розвиватися, вдосконалювати навички та брати на себе відповідальність за життя людей. Ця робота складна і виснажлива, але саме в цьому її сенс — бути там, де найбільше потрібен", — доповнює парамедик.

У середньому одна бригада швидкої допомоги виконує від семи викликів за зміну. Але, як зазначає Микита, усе залежить не від кількості, а від складності. Іноді один виклик за навантаженням дорівнює кільком простішим. Найбільш складними є ситуації, де поєднуються кілька факторів: обмежений час, невизначений стан пацієнта та необхідність миттєво ухвалювати рішення. 

"Одним із найскладніших випадків у моїй практиці став виклик із позначкою "Травма, пошкодження руки болгаркою". Це було близько чотирьох років тому, і спочатку ситуація здавалася типовою. Однак уже в процесі роботи стало зрозуміло, наскільки непередбачуваними можуть бути такі виклики", — згадує Микита.

Ще одним із найважчих у практиці парамедика став виклик із позначкою "Збив потяг":

"Зазвичай такі ситуації супроводжуються травмами, несумісними з життям. Але цього разу все було інакше. По прибуттю ми побачили потяг і машиніста, який повідомив, що постраждалий знаходиться приблизно за 100 метрів, і під’їхати ближче каретою швидкої просто неможливо. Нам довелося йти пішки. Ми навіть пролазили під вагонами з повним комплектом обладнання, щоб дістатися до постраждалого і допомогти".

Картина на місці була критичною: важкі множинні травми кінцівок і голови, масивна крововтрата. Попри це, пацієнт залишався живим. У таких умовах, — каже Микита, — немає часу на роздуми. Лише чіткі дії:

"Ми наклали турнікети SICH на обидві нижні кінцівки, змогли зупинити кровотечу та стабілізувати стан настільки, щоб доставити пацієнта до лікарні. У медичному закладі постраждалому вже надали всю необхідну допомогу, що дозволило врятувати життя".

Ще один випадок, що трапився на професійному шляху — тяжка травма передпліччя у пацієнта через електроінструмент. Хоча виклик і був не з району, де працювала бригада екстреної медичної допомоги, завдяки професійній і швидкій роботі водія команда приїхала вчасно. У постраждалого вже був критичний стан через масивну кровотечу. Микита швидко наклав кровоспинний джгут, що дозволило повністю зупинити кровотечу та стабілізувати стан пацієнта.

"Ці дві ситуації з мого досвіду доводять, наскільки вирішальним є своєчасне та правильне застосування турнікета. Навіть у цивільному житті на нас можуть чатувати небезпечні ситуації — головне не панікувати, швидко покликати допомогу і зробити базові речі, які можуть врятувати життя до приїзду медиків", — наголосив Микита Вознесенський.

Парамедик додає, що у критичних ситуаціях немає права на помилку, тож засіб має бути надійним та ефективним з першої спроби. У практиці бригади екстреної медичної допомоги часто надають перевагу українським турнікетам SICH, які зарекомендували себе в умовах реальних викликів. За його словами, у ситуаціях із масивною кровотечею вирішальну роль відіграє також техніка накладання.

Микита розповідає, що більшість помилок при застосуванні турнікета — дуже "людські". Мовляв, часто не докручують вороток, бо бояться болю, накладають його занадто низько або на суглоб, фіксують поверх одягу чи речей, не записують час накладання — що дуже важливо. Або навіть послаблюють його "щоб не нашкодити". Крім того, розповсюдженою проблемою є й запізніле накладання.

"Іноді через недооцінку крововтрати або спроби інших методів його накладають занадто пізно. У таких випадках пацієнт може вже перебувати у стані геморагічного шоку, що погіршує прогноз. При підозрі на масивну кровотечу, турнікет має застосовуватися рано і агресивно, а не як "останній" засіб".

Парамедик зазначає, що важливим є й етап зняття кровоспинного джгута. Оскільки у тканинах, які тривалий час були без кровопостачання, накопичуються токсичні продукти. Коли кровотік відновлюється, вони потрапляють у систему організму. Це може призвести до метаболічного ацидозу, порушень серцевого ритму, ураження нирок чи різкого падіння тиску. Також існує ризик відновлення кровотечі. Саме тому рішення про зняття має бути виваженим і, за можливості, під наглядом медиків.

Наостанок Микита розповів три базові принципи, які можуть врятувати життя: не наражати себе на небезпеку і уникати ризикованих ситуацій; вчитися думати наперед, навіть просто подивитися по сторонах чи пристебнутися; не панікувати та швидко викликати допомогу.