Ветерани створюють протези — як військовий досвід допомагає людям

"В минулому житті я був моряком". Так Анатолій розділяє своє життя на "до" та "після" поранення. В 60 він повернувся з-за кордону та пішов на війну, де отримав високу ампутацію ноги. Але попри це в 61 він опанував нову професію техніка-протезиста та зараз допомагає іншим людям з ампутаціями повертати свободу руху.

До четвертих роковин повномасштабної війни розповідаємо історії ветеранів, які після важких поранень опановують новий фах і формують спільноту, де життя з протезом означає нові можливості, а не привід для жалю чи співчуття. Точкою опори для них став центр протезування MCOP Україна, де військовий досвід трансформувався у нову професію та можливість допомагати іншим ветеранам відновлюватися після ампутацій.

До повномасштабної війни Анатолій працював моряком на офшорному флоті — займався обслуговуванням суден, що здійснюють видобуток нафти й газу.

"Я був боцманом – молодшим керівником на судні. Ми ходили в експедиції від Арктики до Південної Африки. Скільки себе пам’ятаю – я в морі, може 20, а може й 30 років". 

Після морського училища Анатолій працював в Криму на компанію "Чорноморнафтогаз". У 90-ті роки, коли розвалився Радянський Союз, почав співпрацювати з норвезькими, американськими та іншими іноземними компаніями. 

Звістка, що росія почала повномасштабне вторгнення в Україну, застала Анатолія в морі, поблизу Ізраїлю. Чоловік не вагався жодної миті, одразу пішов до керівництва та попросив розірвати з ним контракт й відправити додому в Україну. Менше ніж за тиждень, 1 березня, Анатолій вже був на кордоні. 

"Нас польські прикордонники запитали: ви що тікаєте з України? Я кажу: ні, навпаки повертаємося. Нам відразу зробили зелений коридор без черг. Швидко дісталися Києва. Вдома теж, хоч і висіла постійна загроза, але люди були згуртовані – це був найкращий час". 

Дружина та четверо синів Анатолія увесь час залишалися в Україні. У своєму приватному будинку на Київщині родина прихистила ще 10 людей, чиї домівки потрапили під окупацію. Сам Анатолій у березні пішов добровольцем до територіальної оборони захищати підступи до Києва. А коли прогнали росіян з Київщини — увесь їхній загін поїхав воювати на Схід у складі 95-тої ОДШБр. 

"В травні 2022 року ми з хлопцями тримали оборону поблизу села Довгеньке – за 20 км від Ізюма. Мене засік fpv-дрон і скинув міну прямо в мій окоп. Від вибуху ногу відірвало відразу", — пригадує ветеран день свого поранення. Його перша думка була: чому так швидко? 

Майже чотири роки Анатолій користується протезом. В кінці 2022 року після реабілітації ветеран потрапив на протезування до США. Він був серед перших українських пацієнтів MCOP – відомого в Америці центру, що понад 20 років протезує військових, цивільних, атлетів та понад 17 років був ексклюзивним підрядником Міністерства оборони США у протезуванні ветеранів воєн Іраку та Афганістану. 

"В мене висока ампутація. Коли я став на протез, то не вірив, що мені вдасться на ньому ходити. Але й крісла колісного я не признавав. Тому вирішив: треба працювати над собою", — ділиться Анатолій. 

Майкл Коркоран, засновник центру MCOP у Сілвер-Спринг, штат Мериленд, особисто виготовляв протези для Анатолія та українських військових, які приїздили до центру. Вболіваючи за Україну, він таким чином підтримував наших захисників, яким в Україні на той час не могли забезпечити протезування через складні випадки ампутацій. Робив це безоплатно — власним коштом або залучаючи благодійні ініціативи. До прикладу, функціональний протез, що виконує функцію тазостегнового суглоба, колінного суглоба та стопи, міг коштувати понад 100 тис. дол. 

Між Майклом та Анатолієм зав'язалась дружба. Побачивши, як наполегливо український ветеран працює над собою, Майкл запропонував йому залишитися в штатах та працювати з ними в команді. 

"Ми разом їздили на виробництво. Майкл розповідав, як працює протезна майстерня та як все влаштовано в команді, й потроху програмував мене на те, що я теж можу виготовляти протези та допомагати іншим українським ветеранам ставати на ноги". 

Місяць Анатолій проходив навчання на техніка. Чоловік освоював  виготовлення куксоприймачів — це спеціальна чаша, в яку одягається залишкова кінцівка, і до якої кріпиться протез.  

Власний куксоприймач Анатолій виготовив собі сам під наглядом Майкла та американських техніків. З того моменту розпочався його шлях у новій професії, цінність якої була в тому, щоб повертати людям можливість знову жити активно після ампутації. 

В березні 2025 року MCOP відкриває перше представництво у Києві. Анатолія відразу ж запрошують стати частиною команди.

В команді МСОР Україна Анатолій не один на протезі. Пліч-о-пліч з ним працюють хлопці — ветерани Андрій та Владислав — обоє з подвійною ампутацією ніг, які також пройшли протезування в МСОР у США. 

Андрій займається логістикою, Влад працює адміністратором по роботі з клієнтами. Вони добре розуміють потреби один одного: як це ловити фантомні болі випадково посеред дня, можуть, не соромлячись, зняти протез і ненадовго прилягти, щоб розвантажити кінцівку, або ж поділитися переживаннями чи запитати поради. Своїм досвід вони діляться і з пацієнтами, які проходять протезування та відновлення в центрі. 

На новому робочому місці – в протезній лабораторії — Анатолій проводить до 10 годин на ногах. Кожен куксоприймач робить як собі, і навіть краще: 

"Собі я досі не зробив новий. Бо пацієнти — пріоритет. Стараюсь для хлопців, щоб сів ідеально, бо від цього залежить їхній комфорт і чи будуть вони ходити на протезі."

З часом в Анатолія з’явилися перші учні, які теж були пацієнтами МСОР Україна. Серед них – ветеран 3 Армійського Корпусу Артем Іваньков. 

Артему – 21. Ще до повноліття він мріяв пов'язати життя з військовою справою – поїхати в зону Операції Об'єднаних сил (ООС) на Сході України або приєднатися до лав Французького іноземного легіону. Коли почалася повномасштабна війна, Артем з мамою виїхали в Канаду. Там він влаштувався на роботу кур’єром, збирав гроші, багато тренувався, щоб повернутися в Україну та піти воювати проти росії. 

У 19 Артем підписав контракт та став до зброї у складі 3 Армійського Корпусу (раніше 3 ОШБр). 

Серпень 2024 року — старший по позиції Артем Іваньков вирушає на бойове завдання з новоприбулими бійцями поблизу Новоєгорівки на Харківщині. Шлях був нерозвіданий та пролягав через густу посадку. Його побратим, який йшов попереду, раптово наступив на міну — уламками Артему посікло руку та обидві ноги, найбільше постраждала права нога. Через складну евакуацію та накладений турнікет впродовж 14 годин у захисника розвинувся турнікетний синдром — ногу довелося ампутувати. 

"В лікарні я відразу набрав свою дівчину й запитав прямо: як вона відноситься до "одноногих піратів"? Вона не дуже зраділа цій новині, але була щаслива, що я живий". 

До МСОР Україна Артем потрапив на перепротезування у 2025 році. Тут йому замінили протез на більш функціональний та надали безоплатну 4-тижневу програму адаптації ходи. 

"Професіоналізм та підтримка без зайвого жалю" — так захисник описує свої враження від протезування в американському центрі. Для ветерана важливо, щоб оточення не сприймало ампутацію як вирок, а людей з втраченими кінцівками — "безнадійними інвалідами." 

Тому коли згодом Майкл Коркоран запропонував Артему навчання та роботу в МСОР Україна — він радо погодився. Так Артем потрапив на стажування до Анатолія — в саме серце центру, де формуються куксоприймачі до майбутніх протезів.

"Я працюю помічником техніка вже майже місяць. Можу поставити пластик в пічку, відшліфувати куксоприймач, в усьому переймаю досвід Анатолія — він задав для мене високу планку: робити кожен куксоприймач як для себе". 

Згодом Артем мріє вступити до вищого навчального закладу та отримати освіту протезиста. Сьогодні для нього нова робота допомагає розслабитися та краще розуміти самого себе. Коли щодня працюєш серед людей, які так само втратили кінцівки, — це перестає бути чимось екстраординарним. 

Для кожного з наших героїв робота в центрі стала не лише засобом для виживання.  Тут вони зростають як професіонали, і можуть допомагати іншим ветеранам повертатися до активного життя — з гідністю та вірою в себе. 

З 2022 року центр забезпечив безоплатне протезування та відновлення для понад сотні українських ветеранів з високими та множинними ампутаціями. Кожен клінічний випадок тут розглядають комплексно, аби пацієнт не лише отримав протез, але й навчився користуватися ним правильно, безпечно та ефективно. А також надають подальший супровід — заміна куксоприймача, окремих елементів протеза тощо. Щомісяця в МСОР Україна проводять безоплатні групи підтримки для людей з втраченими кінцівками, де можна дізнатися корисну інформацію про догляд за протезом, програми підтримки для ветеранів, особистісний розвиток, а також обмінятися досвідом та взяти участь в адаптивних заняттях спортом. 

Таким чином формується спільнота, де люди з досвідом ампутації можуть ділитися знаннями та надавати підтримку один одному. Такий принцип взаємодії – рівний-рівному (peer-to-peer) — між ветеранами та цивільними зі схожим досвідом, статусом чи проблемами — це наше реальне майбутнє. Адже за даними Національної служби здоров'я України, які наводить Національний інститут стратегічних досліджень, —  на початок 2025 в Україні вже проведено понад 95 тис. ампутацій, а за неофіційною статистикою – понад 120 тис. Захисники, які повертаються до цивільного життя після втрати кінцівок мають розуміти, що їхні унікальні знання та досвід потрібні суспільству.